14 жовтня 2018 року група ПМ-31 разом зі своїм кураторатором Наталею Ігорівною Копцюх відвідали чудове місто Одесу. Це заворожуюче місто яке закохує в себе з першого погляду усією своєю красою.
По-перше, море. Це те, що робить Одесу Одесою. Є в Україні гарні міста: Київ, наприклад, або Львів. Красиві, не гірші за Одесу, а може й красивіші. Але там нема моря. І цей факт міняє все.
Друга річ, яка нас привабила в Одесі, – найкрасивіший (одесити так вважають) у світі оперний театр.
Одеса – це місце скупчення занедбаних, але, разом з тим, видатних архітектурних пам’яток. Є тут особливість: у багатьох європейських містах (та майже в усіх) найбільш цікавими архітектурними об’єктами є старовинні церкви та костели. Одеса у цьому сенсі – повна протилежність. Церкви та собори тут не дуже цікаві, а місця їх розташування не є центрами тяжіння туристичних потоків. Так, є тут і кафедральний Преображенський собор у стилі класицизм – пафосний, але банальний, є Пантелеймонівська розцяцькована церква у псевдоросійському стилі, є скромна й непримітна Троїцька у самому центрі. Є й костели, і симпатична нова мечеть, і знаменита синагога Бродського на Пушкінській, яку зовсім не видно за густими деревами. Але всі ці споруди існують тут якось «між іншим».
Одеса замислювалася як надсучасне, розвинене, прогресивне європейське місто. Місто практичних ділових людей, яким нецікаве тихе патріархальне життя з релігійними церемоніями та забобонами. Тому тут скрізь спостерігається пріоритет світського над духовним.
Місто заворожує, притягує, зацікавлює. Сюди хочеться повертатись ще раз і ще раз…